1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а)Між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел.
б)На початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами.
в)Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга.
г)Після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.
2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:
а)Між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні.
б)На початку речення перед голосними: В очах його світилась надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції.
в)Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (Гордієнко).
3. У — В не чергуються:
а)У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вда́ча, вклад, впра́ва, вступ (і уда́ча, укла́д, упра́ва, усту́п — з іншими значеннями); взає́мини, вла́да, вла́сний, власти́вість, вплив і т. ін.; ува́га, уда́рник, узбере́жжя, ука́з, умо́ва, уста́лення, устано́ва, уя́ва, а також у похідних утвореннях: вступни́й, вла́да́р, ува́жність, уда́рницький, умо́вний та ін.
б)У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдове́нко, Вру́бель, Владивосто́к; Уго́рщина, Удовиче́нко, Ура́л, увертю́ра, ультима́тум, уто́пія та ін.
Примітка. У поезії поряд із звичайною формою Украї́на іноді вживається Вкраї́на.