1. Відповідно до вимови j у словах французького походження передається через ж: Жеро́м (Jérême), жабо́ (jabot), Жа́нна (Jeanne), журі́ (jury); у словах англійського походження — через дж: джаз (jazz), Джеймс (James), дже́мпер (jumper), Дже́рсі (Jersey); у словах іспанського походження — через х: ху́нта (junta), Бадахо́с (Badajoz).

2. Початкові іе (hіе) звичайно передаються через іє: ієра́рх, ієра́рхія, ієре́й, ієро́гліф, але: єзуї́т, Є́на, є́на (грошова одиниця Японії), Єрусали́м. Початкове je передається через є: Є́нсен, Є́сперсен.

3. Початкові io, yo, jo передаються через іо, коли в українській мові вони вимовляються як два склади: іо́н, іоніза́тор, іоні́йський, Іоні́чне мо́ре; через йо, коли вони вимовляються як один склад; йод, йо́та; Йорда́нія, Нью-Йо́рк, Йон, Йо́сип та ін.

4. I, y (а також u німецького дифтонга eu) в позиції між двома голосними (в іноземній мові) в загальних назвах звичайно не передаються окремим знаком: бу́єр, конве́єр, лоя́льний, парано́я, плея́да, роя́ль, саквоя́ж, секво́я, фая́нс, феєрве́рк, але: Го́йя, Саво́йя, Фейєрба́х; також ма́йя (народність), фойє́.

5. Залежно від позиції та вимови в українській мові і, у (ігрек) передаються також літерами і, ї та и.

а)І пишеться:

1. На початку слова: іде́я, Іліа́да, інстру́кція, інтернаціона́льний; І́ндія, Іспа́нія; І́бсен, Іво́н, Ізабе́лла.

2. Після приголосного перед голосним, є та звуком й: артеріа́льний, геніа́льний, діа́лектика, індустріаліза́ція, матеріа́л, соціа́лізм, фіа́лка; аудіє́нція, гіє́на, кліє́нт, пієте́т; аксіо́ма, революціоне́р, соціоло́гія, фіоле́товий; ра́діус, тріу́мф; парті́йний, ра́дій; Біаррі́ц, Фіу́ме; Віардо́, Оссіа́н, Фіорава́нте.

   І в середині слова перед голосним іноді переходить у й і відповідно передається на письмі: курйо́з, серйо́зний; ар’єрга́рд, бар’є́р, вольтер’я́нець, кар’є́ра, n’є́ca.

   Ia в кінці слова передається звичайно через ія: арте́рія, інду́стрія, істо́рія, хі́мія; Апу́лія, Гре́ція, Діє́го-Гарсі́я, Му́рсія.

3. Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах (крім випадків, зазначених у в, 3–5 цього ж пункту), а також у похідних прикметниках перед наступним приголосним і в кінці слова: Замбе́зі, Ка́прі, Лісабо́н, Міссісі́пі, Монтевіде́о, Нагаса́кі, По́ті, Ніл, Севі́лья, Сі́дней, Сомалі́, Со́чі; Анрі́, Білло́, Гальва́ні, Грімм, Дідро́, Ді́зель, Ові́дій, Россі́ні; лісабо́нський.

   Примітка. Власні імена, що перетворилися в назви предметів і явищ, тобто стали загальними іменами, пишуться за правилами правопису загальних назв іншомовного походження: ди́зель (хоч Ді́зель).

4. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: візаві́, журі́, колі́брі, мерсі́, парі́, попурі́, таксі́, харакі́рі, а також перед наступним приголосним у таких невідмінюваних словах, як гра́тіс, піані́симо й под.
5. В усіх інших випадках після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним: бі́знес, піло́т, вібра́ція, акаде́мік, фіна́нси, гра́фік, гіпопота́м, логі́чний, гімн, кілогра́м, кіно́, архі́в, хі́мія, хіру́рг, літерату́ра, респу́бліка, комуні́ст, ні́ша.

   Примітка 1. У ряді слів іншомовного походження, що давно засвоєні українською мовою, після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишеться відповідно до вимоги и: бурми́стер (але бургомі́стр), ви́мпел, єхи́дна, імби́р, кипари́с, лима́н, ми́ля, мирт, ни́рка, спирт, химе́ра та ін., а також у словах, запозичених із східних мов, переважно тюркських: башки́р, ги́ря, калми́к, кинджа́л, кирги́з, кисе́т, кишла́к.

   Примітка 2. З и, а не з і пишуться також слова церковного вжитку: дия́кон, єпи́скоп, єпити́мія́, єпитрахи́ль, камила́вка, ми́тра, митрополи́т, христия́нство тощо.

б)Ї пишеться після голосного: моза́їка, наї́вний, проза́їк, руї́на, теї́н; Енеї́да, Ізмаї́л, Каї́р.

Але в складних словах, де перша частина закінчується голосним, на початку другої частини пишеться і: староінді́йський, новоірла́ндський; так само в позиції після префікса, що закінчується на голосний або приголосний; антиістори́чний, доістори́чний, поінформува́ти; безіде́йний, дезінтегра́ція, дезінфе́кція, дезінформа́ція, ро́зіграш.

в)И пишеться:

1. В загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним: ди́зель, дина́мо, дипло́м, дире́ктор, мето́дика; інститу́т, матема́тика, сти́мул, тексти́ль, тип; зиґза́ґ, пози́ція, фізи́чний; маркси́зм, силуе́т, систе́ма; цисте́рна, ци́фра; жирандо́ль, режи́м, джигі́т, джи́нси; речитати́в, чичеро́не; ши́рма, шифр; брига́да, риф, фа́брика.
2. У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антаркти́да, Атланти́да, Флори́да; Адріа́тика, Аме́рика, Анта́рктика, А́рктика, Атла́нтика, А́фрика, Ба́лтика, Ко́рсика, Ме́ксика.
3. У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжи́р, Вашингто́н, Вірджи́нія, Ге́мпшир, Жиро́нда, Йо́ркшир, Ле́йпциг, Цинда́о, Чика́го, Чи́лі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші́, Ші́офок.
4. У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім j): Великобрита́нія, Крит, Маврита́нія, Мадри́д, Пари́ж, Ри́га, Рим та ін., але А́встрія, Рі́о-де-Жане́йро.
5. У ряді інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аргенти́на, Братисла́ва, Брази́лія, Ватика́н, Единбу́рг, Єги́пет, Єрусали́м, Кита́й, Кордильє́ри, Пакиста́н, Палести́на, Сарди́нія, Сираку́зи, Си́рія, Сици́лія, Скандина́вія, Тибе́т та в похідних від них: аргенти́нець, аргенти́нський та ін.

6. У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французького u українське у, а не ю: брошу́ра, журі́, парашу́т; також у словах парфу́ми, парфуме́рія.