Cуфікси -инськ(ий), -інськ(ий) 1. У суфіксах -инськ(ий), -інськ(ий) прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, що мають у своїй основі суфікси -ин, -ін, -инськ, -інськ, зберігається той самий голосний (и або і), що й в основній назві: Ками́шин — ками́шинський, Ні́жин — ні́жинський, Пе́нжино — пе́нжинський, Тульчи́н — тульчи́нський, Ту́шино — ту́шинський, Цюру́пинськ — цюру́пинський, Чигири́н — чигири́нський; грузи́н — грузи́нський, осети́н — осети́нський; Бо́лдіно — бо́лдінський, Філіппі́ни — філіппі́нський.

В аналогічних прикметниках, утворених від географічних назв, що не мають суфіксів -ин, -ін, пишеться завжди и: Аля́ска — аля́скинський, Баку́ — баки́нський, Кабарда́ — кабарди́нський, Караганда́ — караганди́нський, По́ті — по́тинський, Со́чі — со́чинський, Чита́ — чити́нський, Ша́хти — ша́хтинський.

Суфікси -овськ(ий) [-ьовськ(ий)], -евськ(ий) [-євськ(ий)], -івськ(ий) [-ївськ(ий)] 2. У суфіксах -овськ(ий) [-ьовськ(ий)], евськ(ий) [-євськ(ий)], -івськ(ий) [-ївськ(ий)] прикметників, утворених від географічних назв, що мають у своїй основі -ов (-ьов), ев (-єв), -ів (-їв), зберігається той самий голосний (о, е, є, і, ї), що й в основній назві: Дніпропетро́вськ — дніпропетро́вський, Тамбо́в — тамбо́вський, Кара́чев — кара́чевський, Колгу́єв — колгу́євський; Кишині́в — кишині́вський, Львів — льві́вський, Могилі́в — могилі́вський; Те́терів — те́терівський, Черні́гів — черні́гівський. Якщо при творенні таких прикметникових форм від українських географічних назв відкритий склад з о, е стає закритим, діє правило чергування о, е з і: Лозова́ — лозі́вський, Сва́тове — сва́тівський, Хме́леве — хме́лівський.

У прикметниках, утворених від географічних назв із суфіксальним к, перед яким іде інший приголосний, пишеться -івський (-ївський): Бі́ла Це́рква — білоцеркі́вський, Ва́лки — ва́лківський, Гребі́нка — гребі́нківський, Каза́нка — каза́нківський, а також Златоу́ст — златоу́стівський. Але: Оре́л — орло́вський і т. ін.

При творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий) від географічних назв і назв народів, основа яких закінчується на приголосний, відбуваються такі фонетичні зміни:

а)Г, ж, з (дз) + -ськ(ий) — -зьк(ий) [-дзьк(ий)]: Буг — бу́зький, Ветлу́га — ветлу́зький, Ви́борг — ви́борзький, Во́лга — во́лзький, Гаа́га — гаа́зький, Га́мбург — га́мбурзький, Калу́га — калу́зький, Ла́дога — ла́дозький, Люксембу́рг — люксембу́рзький, Ле́йпциг — ле́йпцизький, Оне́га — оне́зький, Остро́г — остро́зький, Пра́га — пра́зький, Ри́га — ри́зький, Стра́сбург — стра́сбурзький; Воро́неж — воро́незький (пор. назву українського селища — Воро́ніж — воро́нізький), Запорі́жжя — запорі́зький, Пари́ж — пари́зький; Абха́зія — абха́зький, Кавка́з — кавка́зький, Лодзь — ло́дзький, Сираку́зи — сираку́зький, францу́з — францу́зький.

б)К, ц, ч + -ськ(ий) — -цьк(іий): Баскунча́к — баскунча́цький. Вели́кі Лу́ки — великолу́цький. Ви́шній Волочо́к — вишньоволо́цький, Владивосто́к — владивосто́цький, грек — гре́цький, Кагарли́к — кагарли́цький, Казбе́к — казбе́цький, калми́к — калми́цький, Кобеля́ки — кобеля́цький, коря́к — коря́цький, Кременчу́к — кременчу́цький, Прилу́ки — прилу́цький, слова́к — слова́цький, таджи́к — таджи́цький, ту́рок — туре́цький, узбе́к — узбе́цький; Ні́цца — ні́ццький, Суе́ц — суе́цький, Черепове́ць — черепове́цький; Ба́хмач — ба́хмацький, Га́лич — га́лицький, Гри́нвіч — гри́нвіцький, О́вруч — о́вруцький, Солига́лич — солига́лицький. Але: Дама́ск — дама́ський, Ме́кка — ме́ккський, тю́рки — тю́ркський.

в)С, х, ш + -ськ(ий) — -ськ(ий): Арзама́с — арзама́ський, Оде́са — оде́ський, Тбілі́сі — тбілі́ський, тунгу́с — тунгу́ський, Черка́си — черка́ський, черке́с — черке́ський, Я́сси — я́сський; воло́х — воло́ський, Караба́х — караба́ський, Лепети́ха — лепети́ський, чех — че́ський; Золотоно́ша — золотоні́ський, Кандала́кша — кандала́кський, лати́ш — лати́ський, Сива́ш — сива́ський, чува́ш — чува́ський.

Примітка. Деякі слова, узвичаєні без зміни приголосних основ, передаються з ними і на письмі: ба́ски — ба́скський, каза́х — каза́хський, Пере́мишль — пере́мишльський та ін.