§ 109.Географічні назви слов’янських та інших країн

Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції.

Е 1. Російська літера е передається через е: Бе́здна, Верхоя́нськ, Воро́неж, Зеленодо́льськ, Новочерка́ськ, Туапсе́; Ветлу́га, Ле́на, Не́ва, Оне́га, Пі́нега, Пе́нза, Те́рек, Шексна́.

Але інколи е передається через є:

а)На початку слова: Євпато́рія, Єйськ, Єле́ць, Єнісе́й, Єрева́н; так само після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єго́р’євськ, Колгу́єв, Посьє́т.

б)Після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -ев, -єєв російських назв, похідних переважно від прізвищ: мо́ре Ла́птєвих, Ле́жнєво, але: Плеще́єво, Ржев, мис Рум’я́нцева.

в)Коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ѣ): Бє́жецьк, Бє́лгород, Бєло́во, Бєлорє́цьк, Благовє́щенськ, Желєзново́дськ, Орє́хово-Зу́єво.

Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передаємо через і: Араба́тська стрілка, Бі́ла, оз. Бі́ле, Білове́зька Пу́ща, Ві́тка, Лісна́, Негорі́ле, Піща́не, Сінне́, Сі́рий мис, Цілиногра́д і под. Це стосується і польського іа: Бі́ла Підля́ська, Білосто́к тощо.

Примітка. Польське й чеське е, що виступає в географічних назвах із суфіксом -ц- (лат. -с-), зберігається: Бе́льце, Ке́льце; Ко́шице, Лі́дице, Па́рдубице. Ці географічні назви не змінюються за відмінками. Назва Закопа́не має форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, відмінюється за його зразком: Закопа́не, Закопа́ного, Закопа́ному й т. д.

Ё 2. Літера ё передається:

а)Через йо на початку та в середині слова, коли вона означає звукосполучення й + о: Йо́лкіно, Соловйо́во.

б)Через ьо в середині слова, коли вона означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньо́ва, р. Оленьо́к, але: р. Бере́зова, Оре́л.

в)Через о під наголосом після ч, щ: Рогачо́во, Сичо́вка, Що́кіно.

Э 3. Літера э передається через е: Ельбру́с, Ельто́н, Е́мба, Есто́нія.

И 4. Літера и передається:

а)Через і або ї:

  1. Через і в основі географічних назв, зокрема на їх початку, а також у кінці: Бату́мі, Бородіно́, Ві́тебськ, Во́ткінськ, Іга́рка, Іже́вськ, Ірку́тськ, Кі́нешма, По́ті, Со́чі, Суху́мі, Челя́бінськ; Двіна́, оз. Ільме́нь, Індигі́рка, Ірти́ш, оз. Селіге́р.
  2. Через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Зілаї́р, Кутаї́сі, Тро́їцьк, Ана́ньїно, Ма́р’їно.

Примітка. У географічних назвах, утворених від загальних назв та імен, спільних за походженням для української та російської мов, звичайно пишеться и в суфіксах -ин-, -инськ-: Березина́, Гуси́не О́зеро, Дуди́нка, Жа́бинка, Карпи́нськ, Крути́нське, Пра́вдинськ (докладніше про правопис и див. нижче).

б)Російське и передається через и:

  1. Після ж, ч, ш, і ц перед приголосним: Жига́лово, Жи́здра, Жила́ Коса́; А́чинськ, На́льчик, Чирчи́к; Єго́ршино, Іши́м, Ками́шин, Ту́шино; Щигри́; Цимля́нська.
  2. У географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов: Гаври́лово, Дани́лов, Дми́тров, Миха́йловське; але Нікола́євськ-на-Аму́рі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові).

    Примітка. І зберігається в географічних назвах, утворених від людських імен, які в українській мові пишуться через і: Леонідово.

  3. У коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виногра́дово, Кислово́дськ, Клин, Кри́чев, Кури́льські острови́, Ли́пецьк, Лихосла́вль, Ти́хвін, Тихорє́цьк.
  4. У складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосто́к, П’ятиго́рськ, Семипала́тинськ.
  5. У префіксі при-: Приво́лжя, Примо́р’я, Прику́мськ.
  6. У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимо́вники, Тупи́к; Боровичі́, Коте́льнич, Осипо́вичі, У́глич; Бро́нниці, Гли́виці, оз. Колви́цьке, Лухови́ці; Мити́щі, Рти́щево.
  7. У закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березники́, Валу́йки, Го́рки, але Жигулі́ (бо тут м’яка основа).
  8. У словах Сибі́р, Симбі́рськ і похідних від них (наприклад, Новосибі́рськ).

Ы 5. Літера ы передається через и: Ви́кса, Ви́терга, Ірти́ш, Си́зрань, Сиктивка́р, Чебокса́ри, Ша́хти.

6. У словах: Росі́я, росі́йський, Білору́сь, білору́ський приголосний с не подвоюється.

Географічні назви з прикметниковими закінченнями

7. а) Прикметникові закінчення географічних назв передаються так: -ый, -ой — через -ий; -ий після твердого приголосного — через -ий, після м’якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я; -ое, -ее — через -е, -є: Станови́й (хребет); Вели́кий У́стюг, Оле́ній (острів); Лиха́, Ни́жня Тунгу́ска, Чусова́; Благода́рне, Бологе́, Ма́йське, Покро́вське, Углове́.

б)Російські назви з кінцевими -ово, -ево та -ино передаються через -ово, -єво та -іно (-їно), після шиплячих — -ино: Вну́ково, Орє́хово-Зу́єво; Бородіно́, Ма́р’їно, Пу́шкіно, Єго́ршино, Ро́щино.

в)Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передаються через і: Нові́ Ключі́, На́бережні Човни́, Чи́сті Пруди́.

г)Прикметникові закінчення, що входять до складу слов’янських географічних назв, передаються відповідними українськими: Ба́нська Би́стриця, Нові́ За́мки, Стальо́ва Во́ля, Че́ський Кру́мльов.

д)Польське ó, що виступає в суфіксі -ów у географічних назвах, передається через у: Жира́рдув, Же́шув, Тома́шув-Мазове́цький і т. ін., але традиційно Гру́бешів Кра́ків.

е)Польські носові ą, ę передаються сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домбро́ва, Демби́ця; перед іншими приголосними — сполученнями он, єн: Конт, Ченстохо́ва.

Апостроф 8. Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники́, Дем’я́нськ, Проко́п’євськ, П’ятиго́рськ, Ак’я́р, Амудар’я́, Гу́р’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйо́во.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вя́зьма, Кя́хта, Крю́ково, Ряза́нь.

Ь

9.а) Знак м’якшення (ь) пишеться в географічних назвах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

  1. Перед я, ю, є, ї: Дьєпп, Пхенья́н, Сьє́рра-Лео́не, Усо́льє.
  2. Перед приголосним: Кля́зьма, Ли́сьва, Льгов.
  3. У кінці слова: Го́мель, Нахічева́нь, Сімферо́поль, Тянь-Шань.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться: Аля́ска, Челя́бінськ, Тюме́нь.

б)Твердий кінцевий приголосний основи ц пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иця: Оло́нець, Повене́ць, Черепове́ць, Кра́гуєваць, Сто́лаць; Демби́ця, Ло́мниця, Ре́чиця.

в)Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українськими суфіксами -ськ, -цьк: Братськ, Брянськ, Курськ; Кузне́цьк, Тро́їцьк.